У 160-ту річницю відходу до вічності святого Пароха з Арс, Святіший Отець написав листа до священиків, звертаючись зі словами подяки, підтримки й підбадьорення.
«До моїх братів пресвітерів», – розпочинається цей лист, який є вираженням близькості й заохочення для тих всіх «братів священиків, які не здіймаючи галасу» залишають усе, аби «Божий люд був огорнутий опікою і супроводжуваний». Святіший Отець пропонує чотири слова.
Біль
Папські роздуми розпочинаються з роздумів про болючу сторінку скандалів, пов’язаних із зловживаннями: «Протягом останнього періоду ми мали змогу чіткіше почути волання, часто мовчазне й примушене мовчати, наших братів і сестер, які стали жертвами зловживання владою, сумлінням ми сексуальних зловживань з боку рукоположених служителів».
Однак, «не применшуючи завданої шкоди», пише Святіший Отець, було би «несправедливим не признавати багатьох священиків, які постійно та цілісно жертвують все, ким вони є і що мають, для добра інших». Тих, які «зробили своє життя ділом милосердя в часто негостинних регіонах і ситуаціях, віддалених і покинутих, навіть, ризикуючи своїм життям».
Папа дякує їм за «мужній і постійний приклад» і пише, що «період церковного очищення, який переживаємо, зробить нас радіснішими й простішими, й у не надто далекому майбутньому буде дуже плідним». Тож запрошує не знеохочуватися, бо «Господь очищає Свою наречену та навертає нас усіх до Себе. Він дає нам випробування, щоб ми зрозуміли, що без Нього є лише пилом».
Вдячність
Другим ключовим словом Папського листа є «вдячність». Святіший Отець нагадує, що покликання більше, ніж нашим рішенням, є відповіддю на «безкорисливий Господній поклик». Він заохочує «повертатися до цих світлих хвилин», коли відчули цей поклик посвятити Йому все своє життя, до того «так», що «зросло в лоні християнської громади».
В періоди труднощів, слабкості, коли «найгіршою з-поміж всіх спокус є залишатися на місці, румигаючи почуття спустошеності», Папа називає ключовим «не загубити повну вдячності пам’ять про перехід через наше життя Господа», Який «запросив нас посвятитися Йому та Його людові». Вдячність «завжди є могутньою зброєю». Лише якщо ми є спроможними «споглядати й конкретно дякувати за всі жести любові, великодушності, солідарності й довіри, як також прощення, терпеливості, витримки й співчуття, яких ми зазнали», то дозволимо Святому Духові обдарувати нас «тим свіжим подихом, який може оновити, а не “полатати” наше життя та місію».
Святіший Отець дякує співбратам священикам за вірність «взятим на себе зобов’язанням». За його словами, «насправді значущим» є те, що серед «плинного» суспільства й культури існують люди, «що відкривають радість, яка випливає із дарування свого життя».
Папа дякує священикам за щоденне служіння Євхаристії та за уділення Святої Тайни Покаяння, беручи на себе тягарі людей та «супроводжуючи їх на дорозі навернення». Дякує за звіщення Євангелія, за кожен раз, коли «підводили тих, які упали, лікуючи їхні рани». «Не існує нічого нагальнішого, як ці речі: близькість, наближення, бути близькими до страждаючого ближнього», – пише Глава Католицької Церкви, підкреслюючи що серцем пастиря є те серце, яке «навчилося почуватися одним зі своїм народом, яке не забуває про те, що вийшло з нього».
Мужність
Третє слово – «мужність». Святіший Отець звертається до священиків зі словами заохочення. «Місія, до якої ми покликані, не означає бути захищеними від страждання, болю, нерозуміння, а, навпаки, вимагає долати і приймати їх, аби дозволити Господеві перемінювати їх та дедалі більше уподібнювати нас до Себе», – пише він, зауваживши, що перевіркою стану «серця пастиря» є те, яким є наш підхід до болю. Папа пояснює, що, іноді, можна поводитися так, як левіт чи священик з притчі про Милосердного Самарянина, які не зважали на пограбованого чоловіка, що лежав на дорозі. Також наш підхід може бути «теоретизованим», або ж вдаючись до загальних фраз чи з «поглядом селективних преференцій», породжуючи виключення.
Наступник святого Петра перестерігає також від того, що католицький письменник Жорж Бернанос назвав «найціннішим для диявола еліксиром», тобто, «солодкавого смутку», який Отці Сходу називали «акедією»-нудьгою. Йдеться про тугу, яка «паралізує мужність бути витривалими в праці, у молитві», вчиняючи «безплідними всі спроби перетворення та навернення, пропагуючи образи та ворожість».
Папа заохочує просити у Святого Духа, «аби прийшов і розбудив нас», аби кинути виклик призвичаянню та дозволити розворушити себе тим, що діється навколо нас та голосом живого слова Воскреслого. «Протягом нашого життя ми мали можливість споглядати, як з Ісусом Христом завжди відроджується радість», – додає він, уточнюючи, що йдеться про радість, яка народжується «із довір’я, знаючи про те, що Ісусові слова, звернені до Петра, не перестають діяти».
І саме на молитві, як пояснює Святіший Отець, ми «відчуваємо нашу благословенну хиткість, яка нагадує нам про те, що ми є учнями, які потребують Господньої допомоги, визволяє нас від прометейської схильності тих, які, остаточно, уповають лише на власні сили». Молитва пастиря «черпає сили та втілюється в серці Божого люду. Носить сліди ран і радощів його народу». З цього випливає заохочення визнавати свою слабкість, але для того, щоб дозволити, «аби Ісус перемінив її та постійно спрямовував нас до Своєї місії».
Для збереження мужності серця, за словами Папи, слід подбати про те, щоб не занедбати два «основоположні зв’язки». Перший – з Ісусом. Це означає не легковажити духовним проводом, знайти брата, з яким можна «поговорити, зіставитися, дискутувати та чинити розпізнавання свого шляху». Другий зв’язок – це зв’язок з людом. «Не ізолюйтеся від своїх людей, від священиків і спільнот. Тим більше, не замикайтеся у закритих й елітарних групах», – пише Глава Католицької Церкви до священиків, наголошуючи, що «сміливим служителем є той, який постійно виходить назовні». Тому слід бути близькими до тих, які страждають і бути будівничими стосунків.
Прослава
Заключним словом, над яким Святіший Отець роздумує в листі, є «прослава». Він наголошує, що неможливо говорити про вдячність і підбадьорення, не споглядаючи Марію, яка «навчає нас прослави, здатної відкрити погляд на майбутнє чи відновити надію в теперішності». Бо скерувати свій погляд на Марію означає знову повірити в «революційну силу ніжності й любові».
Тому, заохочує Папа священиків, «коли, іноді, відчуваємо спокусу відокремитися та закриватися у собі самих та у власних проектах, захищаючись від постійно запорошених доріг історії, або якщо нарікання, протести, критика чи іронія заволодівають нашим діянням, відбираючи бажання боротися, чекати та любити, дивімося на Марію, щоби Вона очистила наші очі від кожної “скалки”, що може заважати нам бути уважними й пробудженими, щоб споглядати і вшановувати Христа, Який мешкає серед Свого люду».
«Браття, ще раз і постійно складаю подяку за вас… Дозвольмо, аби вдячність викликала прославу й вкотре заохотила нас до місії помазувати братів у надії. Бути мужами, які своїм життям свідчать співчуття та милосердя, які лише Ісус може нам дати», – підсумовує Святіший Отець.
